Мабуть, один з найбільш поширених стереотипів про дітей, які навчаються дистанційно, є те, що вони ведуть усамітнений спосіб життя, сидять вдома, спілкуються тільки з членами своєї сім’ї і не здатні будувати соціальні зв’язки. Все це — помилкові стереотипи!!!
Дослідження 2002 року показало, що середньостатистичний учень на дистанційному навчанні регулярно залучений, не менше ніж у вісім занять поза домом, включаючи спортивні секції, художні студії, музичні школи, зборів скаутів, регулярні зустрічі з друзями, роботу, волонтерську діяльність, відвідування церкви, екскурсії та участь в кооперативних програмах для домашніх учнів (Van Pelt, 2003).
Така активність частково пояснює те, що «дистанційні» діти набагато рідше, ніж їх шкільні ровесники, дивляться телевізор. У США не більше години в день дивляться телевізор 65% дітей на дистанційному навчанні і 25% дітей в цілому по країні. Серед учнів 4-х класів державних шкіл 40% дивляться телевізор більше ніж 3 години на день. Серед «домашніх» дітей цей показник становить лише 1,6% (Rudner, 1999).
Соціалізація дітей, які навчаються дистанційно
