У сучасній системі освіти вагомого значення набуває неперервність навчання. Основними завданнями цього процесу є реалізація його в умовах особистісно-орієнтованого навчання, спрямованість на виконання державних освітніх стандартів і забезпечення наступності між окремими ланками освіти.
Розбудова нової української школи має за мету підвищення якості й конкурентноспроможності освіти в нових економічних, соціокультурних умовах, інтеграцію її до європейського та світового освітнього простору.
Реформа освіти в Україні започаткована ухваленням Концепції «Нова українська школа», що визначає ідеологію змін в освіті, базові тенденції її модернізації. Реалізуючи цей виклик, в основу здійснення наступності покладаються ключові позиції Концепції: формування життєвих компетентностей, реалізація ідей педагогіки партнерства, впровадження принципу дитиноцентризму, наскрізний процес виховання, мотивування до якісної педагогічної діяльності.
Навчання в школі вимагає пошуку нових підходів до вирішення проблеми наступності, що допомагає успішному розв’язанню завдань безперервної освіти в Україні на перших її етапах: у дошкільному навчальному закладі та початковій школі. Сьогодні голова дитини, яка проходить навчання в «типовій» підготовчій групі, нагадує книжковий склад, де на поличках стоять книги: на одній – про природу, на іншій – про географію, на третій – про мову і т. ін.). При цьому очевидно, що для успішного навчання потрібна голова не стільки добре, наповнена, скільки добре влаштована. Ще древні говорили, що «кількість знань не визначає розвиток розуму».
У системі освіти встановилася тенденція: старша ланка диктує свої вимоги попередній. З цієї точки зору всім видається очевидним, що заклад вищої освіти вказує школі, якого випускника готувати, старша школа висуває свої вимоги основній, та – початковій… Усе це негативно відбивається на вирішенні проблеми наступності. В результаті реалізації такого підходу відбуваються суттєві зміни в житті майбутнього школяра: його день насичений діяльністю, що не відповідає його дошкільним потребам, він мало рухається, недостатньо виконує продуктивних, художньо — творчих завдань, майже не займається сюжетно-рольовою грою, театром, спортивними вправами і т. ін. його заняття розраховані, в основному, на механічне запам’ятовування і мало впливають на розвиток уяви та мислення. Діти втрачають інтерес до навчання, школи і процесу пізнання, який відбувається успішно у грі та творчій діяльності.
З метою розв’язання проблеми наступності педагоги школи «FOCUS» пропонують вирішувати такі завдання: забезпечення «охоронної функції» процесу навчання – неприпустимість розумових перевантажень; використання здоров’язберігаючих технологій; створення емоційно-позитивного ставлення дитини до пізнавальної діяльності; організація процесу навчання, виховання і розвитку дітей на етапі передшкільної освіти з урахуванням його самоцінності: опора на потреби і можливості дітей; створення умов для збереження дитячої індивідуальності, розкриття і розвитку здібностей кожної дитини; пріоритетний розвиток особистості майбутнього першокласника, формування тих інтелектуальних і соціальних якостей, без яких його навчання в школі не буде успішним.
Щоб проблема наступності була досягнута без негативних наслідків для дитини, ми відходимо від шаблонного розуміння процесу підготовки. А це вимагає коригування методики навчання, його організації, структури проведення з дітьми занять й інших технологічних компонентів дидактичного процесу. Зважаючи на це, доцільно виділити структурні елементи заняття з підготовки дитини, що не залежать від конкретного змісту досліджуваної освітньої галузі:
Структурною основою всіх занять з дітьми молодшого шкільного віку має бути чуттєве сприйняття, формування вміння розглядати навколишні предмети. Уміння спостерігати є необхідною умовою «входження» дитини в навчальну діяльність, розвиває здатність брати участь у навчальному діалозі, спільно організовувати діяльність.
Послідовність у роботі закладів початкової освіти як умова успішної адаптації дітей до шкільної освіти
