Найкращий учитель той, хто пробуджує в учнів бажання вчитися. Ця незаперечна істина проголошувалась у тій чи іншій формі прогресивними педагогами всіх часів.
Ця проблема є актуальною, бо більшість школярів-першокласників мають недостатній рівень сформованості позитивної мотивації до навчання. У них здебільшого переважає не навчальний, а ігровий мотив. Навчання, як і будь-яка інша діяльність, здійснюється під впливом певних стимулів, спонукань, що є рушійними силами навчально-пізнавальної активності учня. Такими спонукальними стимулами є потреби, інтереси, переконання, ідеали, уявлення учня про себе, ціннісні орієнтації тощо. Вони утворюють мотивацію або мотиваційну сферу навчальної діяльності молодшого школяра.
У дослідженні цієї проблеми можна виділити психологічний та педагогічний підходи. З позиції психологічного підходу, в процесі вивчення проблеми мотивації учіння з’ясовані деякі закономірності її становлення й функціонування, зокрема розкрита вмотивованість навчальної діяльності, описана складна структура та динаміка мотивів, що її зумовлюють, виявлені деякі вікові особливості мотивації навчання першокласників.
З позиції педагогічного підходу, мотивація є одним із важливих компонентів навчальної діяльності, це джерело активності суб’єкта. Як показали дослідження психологів і педагогів, дитина приходить до школи з широкими соціальними мотивами, домінуючими серед яких є самовизначення. Все це створює особистісну готовність до навчання в школі. Навчально-пізнавальні мотиви не займають провідного місця в мотивації першокласника. І це природно, адже дитина ще не виконувала навчальної діяльності, в якій виникають ці мотиви. Дана група мотивів (інтерес до процесу, змісту та способів засвоєння знань) формується у процесі навчальної діяльності, а не передує їй.
У ході досліджень учням першого класу було запропоновано дати відповідь на питання. Під час дослідження враховувалося, що застосування на цьому етапі методики анкетування та бесіди дещо обмежені. Це зумовлено тим, що , по-перше, учням молодших класів через вікові особливості важко добирати відповіді, навіть за умов розуміння ними суті запитання. По — друге, за допомогою зазначених методів можна спробувати виявити думку дитини, її знання з того чи іншого питання. Але висловлена думка не завжди відображає особистісне ставлення молодшого школяра до суті запитання.
Як показали результати анкетування, більша частина школярів-першокласників ходять до школи, бо цього вимагають їхні батьки. Третина з них вважають, що вони ходять до школи, щоб отримувати гарні оцінки. І лише декілька учнів ходять до школи, щоб навчатися і навчитися.
Отримані результати свідчать про те, що більша частина учнів має середню шкільну мотивацію, навчальну активність. У 30% з них – ситуація не навчального характеру із зовнішніми шкільними атрибутами, властива дітям з негативним ставленням до школи, але зовнішньою мотивацією. Ігрові ситуації в школі властиві 13% дітям з позитивним ставленням до навчання, але з перевагою ігрової мотивації. Отже, необхідність і важливість цієї проблеми полягає в тому, що школярі-першокласники у цьому віці надають перевагу ігровим ситуаціям.
Формування позитивної мотивації у школярів-першокласників
