Починаючи з середини минулого століття й до теперішнього часу, спостерігається підвищена увага до організації самостійності дітей молодшого шкільного віку. Пропагуючи самостійність до знань, сучасна психологія переосмислювала та уточнювала теоретичні положення.
Значний вклад у розвиток теорії розвитку самостійності у дітей зробив професор Є.Я. Голант, який розглядає самостійність як першочергову, і виділив три види самостійності школярів:
— організаційно-технічну самостійність ;
— самостійність у практичній діяльності;
— самостійність у процесі пізнавальної діяльності.
Один із дослідників самостійності зазначав, що її суть виявляється в потребі й умінні учнів самостійно мислити, у здатності орієнтуватися в новій ситуації, самому бачити питання, задачу і знайти її розв’язання. Також, зазначається, що самостійність виявляється у вмінні самостійно аналізувати складні навчальні задачі й виконувати їх без сторонньої допомоги.
В учнів молодшого шкільного віку самостійність починає формуватися як риса особистості. Вчителі в термін «самостійність» вкладають різний зміст. Проте, оперуючи ним, педагоги мають на увазі бажання школяра виконувати завдання своїми силами, не звертаючись за допомогою; вміння учня долати труднощі на шляху до кінцевої мети.
Таким чином, у різноманітних виявах названих якостей молодшого школяра практично розкривається його вміння діяти самостійно. Щоб одержати відомості про кожну з названих ознак, вчителеві передусім треба визначити характер активності учня, його ставлення до труднощів, наявність або відсутність намагання спростити кінцеву мету діяльності, форми вияву творчої ініціативи, ставлення до своєї роботи та оцінювання її результатів.
Згідно даних експериментальних досліджень Б.Г. Друзя, молодшому школяреві найскладніше виявити творчу ініціативу саме під час виконання навчального завдання (спрацьовує звичка виконувати вимогу вчителя „Роби, як я кажу”). Зате йому значно легше щось „вигадати” після їх закінчення — підкреслити, виділити, оздобити. У таких показниках і виявляється його самостійність.
Як зазначають дослідження, самостійні школярі здебільшого досить вимогливі як до себе, так і до навколишніх. Внаслідок цього вони володіють умінням об’єктивно оцінити достоїнства й вади незалежно від того, чию саме роботу аналізують. Недостатньо самостійні учні завищують оцінки результату своєї праці (занижуючи при цьому оцінки інших) або виявляють невміння сформулювати власне оцінне судження, повністю покладаючись на думку дорослого.
Формування самостійності у дітей молодшого шкільного віку
