Причина №1. Батьки вважають, що дитина готова до навчання в школі, тому що вона багато знає для свого віку. Але інтелектуальна готовність не є синонімом психологічної готовності, тобто уміння дитини підкорятися конкретним правилам і робити не лише те, що їй хочеться в даний момент.
Причина №2. Дитину рано віддають в школу. Біологічно незрілу дитину краще в школу краще не віддавати, тому що процес адаптації проходить дуже важко, як наслідок дитина швидко почне втрачати мотивацію до навчання.
Причина №3. Діти не відвідують дитячий садок. Відсутність контакту з однолітками веде до відсутності довільної поведінки, коли дитина звикає до того, що потрібно враховувати думку іншого, дотримуватись правил життя в колективі.
Причина №4. Неблагополуччя в сім’ї: дитина, що звикла до високого емоційного негативного напруження, як правило, не має достатньо енергії для високої залученості до навчання.
Причина №5. Відсутність чіткої організації життя дитини: недотримання режиму дня, бездоглядність у побуті. Діти, які окрім школи відвідують якісь цікаві для них заняття, як правило, більш мотивовані до навчання.
Причина №6. Порушення єдності вимог до дитини з боку батьків (коли у дитини є «віконце», через яке можна щось зробити не так, як треба – «зіштовхнути батьків лобами», поскаржитися бабусі і дідусеві на батьків тощо).
Причина №7. Неправильні методи виховання: придушення особистості, погрози, фізичні покарання або, навпаки, надмірна опіка.
Причина №8. Завищені вимоги без урахування об’єктивних можливостей дитини: розсуд злого умислу, ліні тоді, як можуть бути об’єктивні причини для цих проявів (соматичний стан, психологічні особливості, особливості розумового розвитку та ін.).
Причина №9. «Знищення» мотивації до навчання шляхом висміювання, некоректних висловлювань, порівняння з іншими дітьми, прогнозування «ситуації неуспіху». Проекція своїх очікувань на доньку чи сина одна з найпоширеніших помилок батьків, що є не завжди навіть усвідомлюваною.
Причина №10. Віра в те, що діти повинні розділяти інтереси, які були у них в дитинстві. Деякі батьки не допускають навіть думки про те, що їх дитині та ж сама діяльність може бути зовсім нецікавою.