Розбудова української незалежної держави та громадянського суспільства, становлення ринкової економіки, демократична європейська перспектива та долучення до світового науково-технічного та культурного прогресу. Саме вони визначають напрями розвитку освіти у майбутньому і зумовлюють її реформування.
Перетворення у загальній середній освіті перших років незалежності стосувалися насамперед визначення концептуальних завдань, розв’язання яких мало сприяти розбудові національної школи і одночасно наближувати її до сучасних світових стандартів. Особлива увага звертається на традиції загальноєвропейського освітнього простору, до якого має намір приєднатися наша держава.
Першим кроком на шляху освітніх реформ стала постанова Верховної Ради УРСР «Про порядок введення в дію Закону “Про освіту”», ухвалена 3 травня 1991 р. Законом було визначено мету, сформульовано основні принципи освіти; структуру, права та обов’язки учасників навчально-виховного процесу.
Отже, загальноосвітній заклад мав сприяти гармонійному розумово-фізичному розвитку дитини та суспільно виховувати майбутнього громадянина молодої держави. В свою чергу, держава взяла на себе обов’язки гаранта права на освіту і оплачує її здобуття. Логічним продовженням курсу реформ стала затверджена Міністерством освіти України Концепція середньої загальноосвітньої школи, в якій визначено основні стандарти середньої освіти, її мету й зміст.
Усі законодавчі акти перших років незалежності стали базою для подальшого просування реформ. На жаль, економічні проблеми періоду, перехідного до ринкових відносин, негативно позначалися на освітянській галузі. Хоча освіту було віднесено до державних пріоритетів, більшість положень програм залишалися декларативними.
Слід зазначити, що більшість країн, зокрема Європейського Союзу, активно реформували свою систему загальної середньої освіти ще у 50—80-х роках XX ст. У цей період у Бельгії термін обов’язкового навчання подовжується до 12 років (з 6 до 18 років), запроваджуються ключові компетентності до змісту освіти й зовнішнє оцінювання навчальних досягнень учнів. У Швеції діти розпочинають навчання з 6 років, а в старшій школі реформа спрямовується на підготовку молоді до життя шляхом надання широкого спектру кваліфікацій.
Греція опікується реформуванням змісту освіти для посилення професійно-орієнтованої складової для формування ключових для життя компетентностей. Німеччина для підвищення якості освітніх послуг запроваджує стандарти освіти, що ґрунтуються на компетентнісних зонах та уніфікованих моделях оцінювання навчальних досягнень учнів.
Італія спрямовує розвиток освіти на підготовку молоді до інтеграції в суспільство й виходу на ринок праці через «професіоналізацію» змісту освіти та його компетентнісну спрямованість. Відбувається також становлення національної служби з оцінювання ефективності освітньої системи на національному рівні та в міжнародному контексті.
Велика Британія спрямовує реформи на підвищення рівня освітніх стандартів ефективності шкільної інспекції.
Таким чином, освіта України реформується з використанням загальноєвропейського досвіду адаптації молоді до життя в конкурентних умовах сучасного суспільства. Проте ці реформи не позбавлені суперечливості. Так, у 2010 р. Верховною Радою України внесено зміни до Закону «Про загальну середню освіту», якими встановлено 11-річний термін навчання для здобуття загальної середньої освіти, дозволено дистанційне навчання, створення спеціальних класів для навчання дітей з особливими потребами. Для збереження мережі сільських шкіл від закриття, до Закону «Про загальну середню освіту» внесено норму, яка набере чинності на початку 2011 р., щодо існування класів наповненістю не менше, ніж три учні (порівняно з попередньою нормою — щонайменше п’ять чоловік у класі).
Загалом за період незалежності України скорочується мережа загальноосвітніх навчально-виховних закладів. Так, на початок 90/91 навчального року функціонувало 21825 середніх шкіл, а нині їх залишилося 20576. Це є наслідком демографічної ситуації, оскільки кількість учнів скоротилася з 7132 тис. у 1990-1991 навчальному році до 4495 тис. у 2009-2010 .
Тенденція до скорочення не оминула й вітчизняного педагогічного контингенту: від 537 тис. у 1990-1991 навчальному році до 522 тис. нині. Цей процес зумовлено комплексом об’єктивних та суб’єкти них факторів: зменшенням кількості загальноосвітніх навчальних закладів, а отже, вивільненням учительських ставок; падінням престижу праці педагога, що спричинило відплив кадрового потенціалу галузі.
При цьому традиційно високим залишається якісний склад вітчизняного вчительського загалу (питома вага тих, хто має вищу фахову освіту, становить 88%), але педагогічні колективи шкіл поступово старіють: понад 50% учителів старші за 40 років.
Потребує зміцнення матеріально-технічна база середніх загальноосвітніх закладів, особливо в селах. Розвиток електронних мереж, мультимедійних засобів навчання може суттєво змінити форму, зміст, а можливо, і сенс шкільної освіти. На сьогодні інноваційні методи з використанням технічних засобів навчання застосовують переважно педагоги загальноосвітніх навчальних закладів нового типу (гімназій, ліцеїв, колегіумів) та шкіл з поглибленим вивченням окремих предметів, а також учителі приватних середніх шкіл.
